Strona główna/Не така далека

Не така далека

Вступ

Не така далека
Вступ до 85. № журналу Kulturа Enter

Брейгелевській Сінокіс обертаєтся зграбним піруетом, як фарфорова танцюристка з музичної шкатулки, на круглих рекламних стовпчиках, спонукаючи відвідати виставку майстра, розташовану на головній венській вулиці Франциска Йозефа. Найбільше враження безперечно справляє бачення фламандскім художником (якого вподобав собі сам Рубенс) Вавилонської вежи; цей утопічний соціально-релігійно-політичний проект взяв на себе божественну помсту. Мить зупинилась. Пейзаж з падінням Ікара Брейгеля, написаний чотириста шістдесят років тому, актуальний сьогодні; здаєтся ми не живемо в епоху, в якій група батьків Дедалів готує нам тендітний інструмент для мальовничого Insta-падіння. Мабуть це не випадково, що виставка символічних творів Петера Брейгеля збігається з сторіччям кінця Першої світової війни, саме тут у легендарній столиці багатомовної Австро-Угорської монархії.

Навколо старого міста Відня на місці старих оборонних стін розташован знаменитий бульвар. Починаємо нашу мандрівку з серцявже неіснуючого єврейського кварталу. Сьогодні на вулиці Taborstraße, а також в районі Музею Юденплатц, є безліч магазинів та барів з вітринами на яких гебрейськи написи. Навколо розташованими вулицями проходять традиційно одягнені євреї. Але не тільки вони нагадують мені про жахи останніх злочинів, звідси близько до Балкан, де в 1914 році почалося криваве двадцяте століття, а в 1995 війною в Югославії закінчилась ця епоха. Цілком зрозумілим є песимістичний тон і перспектива бачення з австрійського центру, які вплинули на книгу Тоні Джадта. Велика ілюзія. Есе про Європу було написане у Відні.

Біло-червоні прапори повівають над монументальнею будівлею на Heldenplatz. Будучи одними із перших гостей, ми можемо побачити виставку в Hausder Geschichte Österreich[1], музей розташован поруч з Національною бібліотекою та Papyrysmuseum. Виставка була підготована з нагоди святкування 1918 року, якій приніс не тільки Австрії, але і всьому світу новий лад. Важко говорити про святкування незалежності, швидше це річницястворення нової політичної форми – Першої Австрійської Республіки. Це нарративний музей, де розповідється про історію іїформування, про критичний погляд на часи гітлерівської окупації, про Anschluss, про вибілювання відповідальністи австрійців за Голокост, а також про період пошуку австрійської ідентичності окремої від німецької. Ідентичністьне полягає на різниці між мовами в Австрії (та в регіонах Центральної Європи), країні яка звикла, принаймні до дев’ятнадцятого століття, до багатомовності.

Виставка, з соціальним підтекстом, доповнюється веб-сайтом, на якому ви можете додати сімейні фотографії та спільно створити додаткову розповідь про виставку, збагачуючи її новими колекціями та мікроісторіями. Є тут можливість осмисленого прийняття ганебних моментів без непотрібного мучеництва та фальшивого смирення. Таким символом була ТВ-п’єса 1961 року під заголовком Der Herr Karlкотра розвінчала міф австрійця-жертви. Чи у нас в Польщі знагоди століття незалежності існує такий як у Відні музей або хоч би невелика виставка, оскільки музей Гданська звільнює працивників незручних для нинішньої політики, переслідує та дискредитує своїх майстрів?

Тимчасом, в нас на польській землі… Як написав класик: «Вони б’ются, тому що це дає їм насолоду, але я цим не займаюсь, ховаю в кишеню гроші і встаю зі стільця. Ці нещадні не дозволяють мені йти, вони кажуть: „Як що ти не хочеш бути його ворогом, ти маєш двох нас один проти одного”»[2]. Наша епоха соціально напружена, та наповнена„ніжними лиходіями”, вони„хотіли б захопити половину світу, а навіть не змогли би обсадити його капустою”.

Якщо наша нація вважає, що вона в цьому поділі особлива, нехай навіть слідує ідеям конференції Mind the gap. Illiberal democrarcy and the crisis of representation, де французи, британці, німці та італійці мають схожі проблеми. Норвежці, шведи та австрійці були дуже схвильовані щодо ситуації в Польщі, якби я приїхала принаймні з околиці Нової Олександрії з Люблінської губерні. Це було географічно правильним, мені здалося, що розумовий крок, якого не соромиться жоден гепард, і прагнення наших дідів, ніби чоловічий рід Geotrupes stercorosus, в нашому суспільстві, доконався, ще до того, як Лех вискочив через ворота.

Ми залишили музей i підступив вечір з численними вогнями на площі. В 1993 році в Австрії на цьому місці відбувся найбільший протест;коли мешканці запалили „Моря вогнів”, вони виступили проти ксенофобії та расизму. На площі зібралося на багато більше громадян як у 1938 році, коли тут виступав Гітлер.

Для мене сьогоднішній патріотизм, форсований представниками різних суспільних груп, вказує лише на те, що у нас існує всесвітня проблема лідерства. Мене більше переконують слова Тімоті Снайдера, чиї книги повинни бути обов’язковими для читання, оскільки вони поєднують розбиту і поділену європейську спільноту.

Яставлюпитання: якімиєсьогодні –100 років після повернення самостійностіі якими будемо, якщо в Україніє війна (янамагаюся це без упинно нагаду вати), бона шанезалежність безнезалежності України неприносить радості та надії. Дякую київській журналістці Світлані Чорній за те, що вона багато писала про болісну тему „Іловайського котла” та долюзагиблих солдатів.

Цей номер журналу також містить тексти з різних частин світу, що трактують практику культури діалогу. Цю культуру можна вдосконалювати відповідно до інтерпретації Кшиштофа Чжиєвського чи ідеї Агнєшкі Ковалюк про сізіфову працю. О культурідіалогу можна говорити мовою танця, про це переконує ізраїльська художниця, чи мовою тонких жестів, наповнених приправами ізраїльської та арабської кухні, аромат яких відображений в есе Гражини Лутославської. Практика діалогу відображена також в багатолітньому літературному досвіді інтелектуала Миколи Рябчука або в політичному досвіді дипломата Анджея Ярошинського. Хоча наші суспільства відрізняються, тодоля наших громад залежить від кожної особистості, це описано Андрієм Любкою в статті про подорож до Америки та Канади, і Давідом Школою, котрий йде по стопах старої Галичини. Щоб нагадати собі про це, іноді варто кинути політичний багаж і відправитись в експедицію з Адамом Робінським і Кшиштофом Бонком.

Виявиться тоді, що лелек можна знайти не тільки на польських луках.

9–11 XI 2018

Oлександра Зіньчук

Головна редакторка

[1]  Дім історії Австрії та його нову виставку можна знайти в Музеї історії мистецтва в Neue Burg. Дякую Миколі Рябчуку за контакт з редакторами Eurozine та командою Eurozine за можливість взяти участь у програмі у Відні.

[2] Цитата: Romain Rolland, Colas Breugnon, переклад Franciszek Mirandola, підготовка до друку Julia Hartwig, Warszawa 1996, с. 26. ДякуюЛукашуМарцінчаку, щонагадавменіпро «дзвінкубургундію».

 

Kraków podczas Święta Niepodległości. Fot. Aleksandra Zińczuk, 2018.

Kraków podczas Święta Niepodległości. Fot. Aleksandra Zińczuk, 2018.