Теперішнє росте з минулого: сучасні ікони для стародавнього іконостасу української церкви у Любліні

Лев Скоп

У Люблін в музеї-скансені на алеї Варшавській, 96 діє дерев’яна церковиця, що одночасно є і музейним експонатом, і живим серцем місцевої української греко-католицької громади. Тут служить отець Стефан Батрух, якого страшенно люблять парафіяни. Тут я отримав велику честь намалювати цокольні ікони з новітніми українськими святими до стародавнього іконостасу.

А було все так. Для молитви за свою кохану дружину ми приїхали у цей храм Різдва Пресвятої Богородиці. По службі отець Стефан розповів, що для загального комплексу іконостасу бракує цокольних ікон. Я йому одразу запропонував ось що. Для давніх галицьких іконостасів 17-18 століття (а це період їх найбуйнішого розвою) був традиційним класичний варіант композицій цокольних ікон.
Цокольні ікони з’явилися в українських іконостасах на початку 17 століття під впливом латинських вівтарів. Це додатковий нижній ряд. Тоді якраз художники та сницарі почали переорієнтовуватись з поствізантійської традиції на творення іконостасів в дусі західноєвропейської сакральної культури. З середини 17 століття цокольні ікони за сюжетом переважно доповнювали богословську програму верхніх ікон намісного ряду.
У намісному ряді зазвичай були чотири ікони. І в цокольному під ним – теж чотири. Наприклад, справа встановлювали храмовий образ з сюжетом або постаттю на тему посвячення храму. Під ним – розвиток історії. Тобто, якщо церква св. Юра, то в намісному ряді був власне сам святий, а внизу, у цокольному ряді, могла бути зображена страта святого Юрія.
По центру намісного ряду встановлювали образ Богородиці та Ісуса Христа. В цокольному тоді були відповідно святі Антоній з Теодозієм на тлі Успенського собору Києво-Печерської лаври і апостоли Петро й Павло із святинею.
Закінчувала намісний ряд переважно ікона св. Миколая. Тоді в цокольному внизу малювали, наприклад, перенесення мощей святого. Хоча могли створювати й інші композиції – святий Миколай був популярним, але не обов’язковим.
Тож я спершу подумав про такий традиційний варіант. Але парох озвучив іншу ідеєю, завдяки якій цокольний ряд ікон церкви Різдва Пресвятої Богородиці став би неповторним і унікальним. А саме – зробити богословську програму із зображенням новочасних українських святих.

Ми зупинилися на таких постатях:
1) Сестри-служебниці Тарсикія (Мацьків) та Йосафата (Гордашевська).
Блаженна преподобномучениця Тарсикія (Мацьків) – монахиня згромадження сестер-служебниць Непорочної Діви Марії. У 1944 році її застрелив радянський автоматник. Свій вчинок пояснив начальству так: «Тому що вона монашка». Йосафата (Гордашевська) – блаженна монахиня Української греко-католицької церкви. Настоятелька жіночого греко-католицького монашого згромадження, яке опікувалося галицькими селянами, сиротами, що жебракували по селах через війну тощо. Блаженна Йосафата впроваджувало для найупослідженіших верств освіту та намагалась організувати забезпечення охорони здоров’я. Передбачила за три дні власну смерть. Роки життя – 1869-1919.
2) Климентій та Андрей Шептицькі. Рідні брати, обидвоє послужили Богу і творенню сильної української церкви. Климентій – блаженний священномученик. У 1947 році його схопили більшовики, катували під час допитів. Інкримінували антирадянську діяльність і сім місяців допитували у Києві. Потім перевезли у Москву. Там більшість часу Климентій уже провів у медичному корпусі Владімірского централу – далися взнаки тортури в київській тюрмі. Помер у 1951 році. Андрей Шептицький – митрополит, один із стовпів Української греко-католицької церкви. Жив у 1865-1944 роках. Значно розбудував УГКЦ не тільки в Україні, але і за кордоном. Зазнавав утисків від більшовиків. Зробив колосальний вклад у розвиток української культури і з його праці український народ черпає по сьогодні. Наприклад, у Львові діє створений митрополитом Національний музей, куди Андрей Шептицький закупив безліч цінних експонатів.
3) Омелян Ковч – блаженний священномученик УГКЦ, священник-місіонер. Під час німецької окупації Галичини рятував єврейських дітей у той спосіб, що хрестив їх і видавав метрики про хрещення всупереч забороні окупаційної влади. Написав листа до Гітлера, де засудив масові вбивства євреїв і вимагав дозволу відвідувати гетто. За цю діяльність його кинули до концтабору «Майданек». Відмовляв земляків від спроб його звідти визволити, бо не хотів лишати в’язнів сам-на-сам із стражданнями та смертю. Помер у 1944 році.
4) Святий Йосафат (Кунцевич) – священномученик, єпископ Української греко-католицької церкви, засновник монаршого ордену василіан. Внаслідок міжконфесійних інтриг та боротьби за владу був розтерзаний натовпом у 1623 році під час протистоянь між католиками і православними. Іноді його зображають із сокирою – знаряддям, яким його вбили. Тіло вкинули у річку. Виявлення тіла супроводжувалась містичними явищами – над тілом вбитого у ріці стояв стовп світла. Так його і знайшли. Мощі зберігаються у Базиліці святого Петра в Римі.
Ідея отця Стефана дуже мені заімпонувала, бо схожий проект, теж з новітніми українськими святими, малювала моя кохана дружина Тетяна Думан-Скоп (померла 29 жовтня 2020 року у Любліні від пухлини мозку. – ред.) для церкви Івана Хрестителя села Коти Яворівського району в Україні.
У Любліні ж для храму Різдва Пресвятої Богородиці від традиційного варіанту цокольного ряду я вирішив зберегти лише концептуальний підхід – дотримався принципу сюжетного зв’язку між намісними та нижньоярусними образами.
Під образом Діви Марії я розмістив ікону святого Йосафата. Тут Богородиця з Ісусом (тема замилування) спускається до мученика на хмарі, щоб забрати його на небо. Така композиція була популярна в іконографії Йосафата Кунцевича у 18 столітті в українському іконописі. Загалом Кунцевича малювали дуже імениті художники різних часів. Наприклад, популярним є медіорит відомого тогочасного українського майстра гравюр Олександра Тарасевича. В іконостасі церкві св. Онуфрія у Львові є образ святого мученика пензля Модеста Сосенка. Прикладів безліч, цілу серію з них перелічує у своїй статті Олеся Семчишин-Гузнер.
Дуже пронизливою і щирою є ікона Йосафата авторства Тетяни Думан-Скоп, яку вона намалювала у 2009 році. Образ відібрав для фондів Львівської національної галереї мистецтв сам Герой України, заслужений працівник культури України та Польщі Борис Возницький, що за життя високо цінував творчість моєї дружини.

Репродукція: Св. Йосафат Кунцевич. Ікона пензля Тані Думан-Скоп. Полотно, темпера, 2009 рік. Зберігається у фондах Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького.
Моя робота – це така сама спроба продовжити кількасотлітню традицію зображення святого Йосафата. На задньому плані я намалював храм з характерними рисами для архітектури церков першої половини 17 століття – як прототип полоцького Софійського собору. Це храм, який відродив Кунцевич.

Св. Йосафат Кунцевич. Цокольна ікона пензля Лева Скопа для церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Любліні. Дошка, темпера, 2020 рік.
Під іконою Ісуса Христа я розмістив блаженного Омеляна Ковча. Для мене це було дуже символічно, оскільки цей мученик єдиний з усіх святих цокольного ряду міг спастись і уникнути гіркої участі, але відмовився від цього. Тобто, наслідував Христа до кінця і прийняв мученицьку смерть за свою паству в Майданеку. Для цього образу я розробив авторську композицію: по Ковча з неба приходить Христос, щоб забрати його до Раю. На задньому плані зображено храм святого Миколая, який блаженний Омелян відновив з руїни під час своєї священницької служби на земл

Блаженний Омелян Ковч. Цокольна ікона пензля Лева Скопа для церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Любліні. Дошка, темпера, 2020 рік.

Блаженного Омеляна Ковча особливо шанують у парафії церкви, для якої я його малював. Депутати Люблінської міськради одноголосно підтримали рішення про встановлення пам’ятника для нього в районі Дороги мучеників Майданеку. А парох місцевої парафії УГКЦ Стефан Батрух є одним з авторів документального фільму про Омеляна Ковча, який транслювали по польському телебаченні. Постать блаженного мученика є одинаково цінною для українців, євреїв і поляків.
Як я вже згадував раніше, в Україні ікону Ковча для церкви Івана Хрестителя села Коти Яворівського району малювала також Тетяна Думан-Скоп.

Блаженний Омелян Ковч. Ікона пензля Тетяни Думан-Скоп. Полотно, темпера, 2010 рік. Зберігається у церкві Івана Хрестителя с.Коти Яворівського району Львівської обл. (Україна).

 

Зліва і справа у намісному ряді – святі мученики Юрій і Дмитрій. Під іконою з Юрієм я розмістив блаженних Тарсикію та Йосафату.
Малювати блаженних Тарсикію і Йосафату було для мене особливо трепетно тому, що я раніше зображав цих святих для вівтарів-релікваріїв у каплиці монастиря сестер-служебниць Непорочної Діви Марії у Львові. Тут зберігаються мощі цих поважних монахинь.

Блаженні Тарсикія і Йосафата. Цокольна ікона пензля Лева Скопа для церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Любліні. Дошка, темпера, 2020 рік.

Під Дмитрієм – образ із братами Шептицькими на тлі символічного зображення Свято-Успенської Унівської лаври монахів-студитів, де блаженний Климентій був ігуменом.

Брати Шептицькі. Цокольна ікона пензля Лева Скопа для церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Любліні. Дошка, темпера, 2020 рік. Ікони допомагала встановлювати парафіянка греко-католицької громади Любліна, Оля Матушів.

Мушу відзначити, що Климентія Шептицького я малював вперше у своєму житті. А от портретів його брата, митрополита Андрея, зробив безліч. І не один я. Постать митрополита була така грандіозна, що галицькі художники брали його за прототип, коли зображали Бога Отця чи святих. Дуже відомою є ікона Андрея Первозванного пензля Модеста Сосенка, де в образі апостола впізнаємо Андрея Шептицького. До подоби митрополита в своїх сакральних роботах звертались Антін Монастирський, Олекса Новаківський та інші.
Створення образів святих, чиї прижиттєві зображення збереглися, має свою складність. Як на мене, наявність портретів сковує художників, якщо вони намагаються перемальовувати лик з фотографій. На моє глибоке переконання, від точного зображення земного виду святих сильно потерпає їх сакральність. Бо такі люди є не від світу цього. Тому, малюючи цокольні ікони, я намагався знайти синтез між символічним зображенням святих і дуже незначною портретною схожістю.
На таке рішення мене надихало багатолітнє дослідження давнього іконопису, де символічна святість завжди була домінуючою над реальним виглядом людини.
Так само мені хотілось, щоб навіть навколишні пейзажі та архітектура теж були символічними й умовними – як відбиток духовного світу.
Ще для мене важливо, що житіє цих святих Божих є дуже показовим прикладом для наслідування. Попри важкий життєвий шлях, вони завжди були тверді у вірі. І є символом перемоги добра над злом, любові над ненавистю, надії над відчаєм. Тому я хотів, щоб цокольні ікони були світлими, легкими – переможними у Ісусі Христі.
Тому ікони для цокольного ряду іконостасу церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Любліні я малював за технологією українського середньовічного іконопису, який дуже давно досліджую. Вона передбачає легкість і прозорість при нанесенні фарб – так, як малювали західноєвропейські художники. Ця манера радикально відрізняється від грецького іконопису, де фарбу наносили у декілька шарів – так, що вона починала нагадувати емаль.
Загалом для мене кожна ікона є моєю молитвою. Це дуже серйозно. Як я завжди пояснюю на майстеркласах, образи малюють ангели. І ти як художник маєш дозволити ангелам через твої руки малювати. Такий іконопис у виконанні віруючої людини – це завжди трем і благе хвилювання, але – не мука. Образи не мають бути вимученими.
Щодо вписування цокольного ряду в існуючий іконостас, то складність була у тому, що ці ікони мусили підходити до існуючого стародавнього ансамблю. Він походить із села Тенятиска і його пов’язують із жовківською школою малярства, розповідала реставраторка, ад’юнт Люблінського скансену пані Ірина Слюсаренко.
Я мав гармонійно вписати свої ікони, але не впадати у маскування під старовину. Українські художники ніколи не загравали з еклектикою в іконостасах. І якщо іконостас доповнювали новим рядом, то він завжди відповідав духові свого часу. Цілий ряд іконостасів мають нижній ряд 17 століття, а верхній – 18-го. Гармонійний іконостас не передбачає однаковості чи копіювання. З огляду на багаторічне дослідження старих пам’яток, я глибоко переконаний, що цілісність полягає тільки у богословській програмі. Якщо нижній ряд – це маньєризм, а верхній – бароко, то цього ніколи не приховували. Водночас, що було завжди дуже важливо, то це авторська манера.
Отож, при створенні цокольного ряду мені дуже розходилося на тому, щоб в образах був авторський стиль. Так ікони б вписувались в іконостас по духу, бо давні автори теж завжди дотримувались авторського стилю.
Нині в Україні маємо таку тенденцію, що в цокольному ряді іконостасів зображають Старий Завіт. Хоча це не канон і не традиція. Мені було за честь продовжити втілювати ідею, яку раніше розпочала моя дружина, Тетяна Думан-Скоп: робити нову іконографію цокольних ікон з новітніми святими, що відповідають богословській програмі іконостасу. Наші блаженні святі і мученики – це свідчення того, що церква жива, а сподвижництво – це не лише спадщина давніх часів, але і риса сучасної церкви. І образи є свідченням того, що в сьогоденні теж є місце для святості.

Лев Скоп

Kultura Enter
Листопад 2020