Культура як інструмент впливу. Або чи може культура бути зціленням під час війни

Війна змінює багато чого: поведінку людей, їхній побут, звички, комунікацію одне з одним та власний погляд на світ. Змінює людську мову. Та розуміння слова у час війни. Проте є щось, що залишається первинним. Те, що є базою та певним грунтом. І те, що змушує людину у складні часи відчувати і бачити самого себе. Знаходити дороговкази та орієнтири, котрі навіть, здавалось б, у безпросвітний час, могли вести людське серце і розум до світла. До того, чого раніше у нас було так багато.

Культура в час війни є чимось таким, що всупереч всьому початково зберігає свій сенс та зміст. Лиш форма набуває інших вимірів та конфігурацій.

Останні дні літа в Парижі були прохолодними. Вітряні дні прилетіли якось раптово та непомітно. Так і нагадуючи про швидкоплинність подій, що відбувається.
Тут, у передмісті французької столиці 30 та 31 серпня у мистецькому просторі Anis Gras відбулась міжнародна культурна асамблея (l’Assemblée du Relais Culture), ініційована французькими партнерами Relais Culture Europe, та покликана напрацювати концепцію впливу культури в економічному, політичному та гуманітарному контексті воєнного часу. Щоб поговорити про важливість культури в час війни та про культуру як інструмент впливу. Подія, яка зібрала навколо себе десятки міжнародних культурних менеджерів, культоротворців, дієвців, митців та мисткинь із поствоєнних країн — Боснії та Герцеговини, Лівії, Палестини, Сирії, Руанди. А фокус цьогорічної міжнародної культурної асамблеї був, звісно, на український контекст і Україну.

Голосом України були культурні менеджерки з різних українських міст — Харкова, Одеси, Києва, Львова та Дрогобича кожна з яких так сильно і потужно представляла нашу українську реальність, розповідаючи про важливі й правильні речі, сенси та наративи, розділяючи на спільному рівні ідейності, енергії та емпатійності свої досвіди та переживання.

Божена Пеленська — директорка Jam Factory Art Center, одна з учасниць міжнародної культурної асамблеї зазначила, що словосполучення “культура — як зцілення у воєнних та поствоєнних часах звучить занадто наївно. Бо культура в час війни не може бути лише зціленням. Натомість, як вважає Божена Пеленська, культура є і повинна бути дуже чітким інструментом для того, щоб розповідати правду. Бути свідченням воєнних злочинів, чітко окреслюючи дії агресора, зокрема, у війні, яку розв’язала Росія проти України. Культурологічна складова є частиною політичного, економічного та історичного середовища, а час війни є одна з небагатьох знарядь, яка повинна промовляти до світу та займати чітку позиції правди.

Александра Зінчук — культурна менеджека, письменниця та дослідниця із Польщі, акцентувала на тому, як весь проговорений досвід можна конвертувати не лише у довготривалі проекти у партнерстві з французькими та польськими партнерами, але передовсім як правильно імплементувати культурні практики у потрібний та ефективний досвід того, хто цього найбільше потребує.

Водночас мистецтвознавиця, директорка ГО „Музей сучасного мистецтва” — Ольга Балашова розповідала і про те, що травматизація нашого суспільства внаслідок війни відгукуватиметься ще багато років після.Тому у концепції розвитку культурних інституцій та відбудови української культури слід вкладати більш ширшу та глибшу візію: інвестувати у її розвиток вже зараз та думати про те, якою ми її хочемо бачити через декілька років.

Під час міжнародної культурної асамблеї в Парижі участь взяли представники культурних інституцій та незалежні митці із країн, які також переживали травматичний досвід війни: з Лівії, Палестини, Боснії та Герцеговини, Руанди. Кожен з учасників та учасниць розповідав про те, як культура змінювалася залежно від воєнного часу, історичних та політичних змін, але попри все, залишається одним із небагатьох інструментів впливу та документального свідчення подій.

Українську культуру під час міжнародної культурної асамблеї в Парижі представляли такі інституції як: Довженко-Центр, ГО „Музей сучасного мистецтва”, ЄрміловЦентр, ГО “Dro.Art”, Jam Factory Art Center, Центр сучасного мистецтва та культури «Шампанка» та Український Інститут.

Єва Райська