Strona główna/[UA] Диявол стріляє, письменник слова носить

[UA] Диявол стріляє, письменник слова носить

Oлександра Зіньчук

Ви можете пам’ятати цього чоловіка з телебачення, коли він надзвичайно суттєво й виважено виступив із заспокійливою промовою перед камерами одразу після невдалої спроби підірвати Генеральне консульство Республіки Польща в Луцьку. Саме тоді зі зброї нібито сепаратистів зі східної України, – читаємо: ракети й найманців, яких постачав Кремль, – обстріляли наше дипломатичне представництво Міністерство Закордонних Справ. Наприкінці березня, п’ять років тому, ніхто не постраждав від вибуху в передмісті Луцька, незважаючи на те, що тривало розпалювання ворожнечі між поляками та українцями.

Консула Кшиштофа Савіцького, відомого як «Рудий», Люблін та громадяни України пам’ятають не лише як польського філолога Люблінського католицького університету, а також як друга багатьох митців зі Львова (де він деякий час займав посаду консула) та Луцька, співорганізатора Міжнародного фестивалю JazzBez, Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі, пленерів іконопису та сакрального мистецтва, а потім низки виставок під відкритим небом та доброго духовного натхненника численних польсько-українських ініціатив.

В історії літератури ми знаємо низку політиків, дипломатів і чиновників, яких не задовольняло ремесло соціальної дипломатії, тому вони доповнювали свої думки чи дії у товаристві письменників. Томас С. Еліот, Франц Кафка, Себастьян Клонович, Чеслав Мілош…

З-поміж численних обов’язків штатного службовця, час від часу граючи блюз на губній гармоніці, яку Кшиштоф Савіцький завжди носить у кишені піджака, він записував вірші, до яких примикала яскрава постать Дон Кіхота. У блудному лицарі поет пустотливо віднаходив постать, устами якої з-під маски міг би промовляти сам Конрад Валленрод. Він розробив концепцію на нову поетичну збірку “Дон Кіхот і війна” (Певне Видавництво, Кельце 2022).

Пам’ятаю його першу збірку, видану в Луцьку, яку він невпевнено роздавав друзям. Невеликий за розміром зошит у кольоровій обкладинці з одним із малюнків, які намалювала його дочка Аня. Аня Савіцька зайнялася арт-терапією, навчала живопису і таким чином допомагала бійцям із посттравматичним стресовим розладом, який вони отримали під час війни на сході України. Відвідуючи українські міста після 2014 року, я бачила щоразу більше понівечених солдатів і мирних жителів. Як довго і як ми будемо лікувати невидимі, глибокі рани та каліцтва? «За що ведуться війни / матері скрізь однаково плачуть», – пише Савіцький в одному зі своїх віршів, а ми це бачимо на прикордонних переходах і на багатьох польських вулицях.

Що нам ілюструє поет у цій мінімалістичній розповіді про життя, що минає, і війну, що неминуче насувається? Це не пропозиція казки з веселими героями, де за вікном можемо побачити тільки «степово-азіатський музей під відкритим небом». З’являється Дульсінея, нерозлучні вітряки, а на їхньому фоні Дон Кіхот у контексті інтер’єрних пейзажів. Дон справляється зі своїм життям так само невміло, як і з вітряками. Він говорить віддалено й з дистанцією, хоча й кинутий у вир сучасних подій. Можливо, він ошелешений і його навіть важко назвати ідеалістом. Під маскою персонажа в умовно названій Околиці, а іноді й у конкретних містах, таких як Луцьк чи Дрогобич, Дон виглядає жалюгідним: іноді, як осиротілий бумер і дитина війни, а іноді, як покинутий коханець чи ностальгійний шанувальник родини Ваглевських. Він часто бурчить, насправді сумуючи за обіймами. Він навіть пробує молитву, у якій все ж немає місця на піднесення:

ангеле війни, охоронцю мій, / ти при мені завжди стій
ангеле війни, вороже мій, / зрозумій — стріляю — стій”.

Вже майже місяць вдень і вночі український поет і музикант Сергій Жадан робить все, що може, допомагаючи у рідному розбомбленому Харкові. Його постава будує інших у всій цій безнадійності. Інші письменники, такі як Юрій Андрухович, Олександр Бойченко, Андрій Бондар, Андрій Лубка, Олег Сенцов, вдаряють сильним меседжем у вітчизняні та закордонні ЗМІ, бо їхні слова схожі на гарматні ядра. Поетеса та режисерка – Ірина Цілик (дружина письменника, якого ми також видали польською мовою в Любліні – Артема Чеха), розповідає найважливішим світовим ЗМІ про те, що відбувається всередині пекла. Або ж Микола Рябчук, що дає свідчення правди, називає речі своїми іменами в провідних європейських ЗМІ, переконує розгублених багаторічною російською пропагандою західних інтелектуалів у тому, якими насправді є факти. Окремою місією є боротьба з дезінформацією. Навіть якщо це останній момент.

Окрім публічного дискурсу, Савіцький оперує цікавою мовою лірики. При цьому йому вдається вийти за межі схем: «сьогодні на війні / немає сторонніх осіб / і тільки штабні двері, коли я воював з вітряками / шепоче Дон Кіхот / цивільні спали в хатах / я мельників тільки ганяв / тяжка ця моя кровотеча / Санчо дупа не міністр / і жінки під особливим захистом / і це теж робота не будь-яка / Дульсінея їх ненавиділа».

Неодноразово подорожуючи Волинню на консульській машині, під опікою Кшиштофа Савіцького, ми їздили разом з українськими студентами та істориками, щоб говорити про те, що історії Польщі та України не були барвистими, а також про те, що немає єдиної і правдивої наративної пам’яті, тому минуле більше ніколи не може нас розділяти. Під час наших подорожей іноді треба було зупинитися на цигарку, каву чи український борщ. А Кшиштоф уважно вивчав пейзажі. Ми уявляли собі різні битви, що відбувалися в зелених урочищах. Він діставав фотоапарат і фотографував лише тоді, коли помітив щось, що рухається в краєвиді. Кілька з них увійшли до збірки, яка закінчується небуденною розмовою:

„– Привіт, незнайомцю.
Ти мене шукаєш?
Я померла.
Спочатку помер він.
Я вже не знаю, чи я була іконою, чи його фотографією. Можливо, її?
Я вже нічого не пам’ятаю, з ким я тут була також.
Бо ікони вмираючи бліднуть, смертельно бліднуть… Маю надію, ти стійкий до цих банальностей.
Напевно і сліпнуть.
Обернись – там колись унизу було мале дерево. Мабуть виросло, якщо його не зітнули.
Ікони не можу фотографувати. Дерево виросло”.

Як прості й чутливі люди – письменники, художники, інтелектуали, жінки, діти, старці та хворі – мають захищатися від втіленого зла? Якою мовою розповідати про геноцид, який щодня вчиняється на наших очах? Де розпочинається банальщина, а де закінчуються казки про ідеальних героїв?

Я цього ще не знаю, давайте разом запитаємо автора цієї збірки під час зустрічі Культури Enter 28 березня о. 17.00 у Люблінській книгокав’ярні «Między Słowami» (Між словами) на вул. Рибній 4/5. Цього дня виповнюється 75 років з дня народження проф. Владислава Панаса. Ми обов’язково згадаємо Професора на зустрічі, бо без його праці ані я, ані Кшиштоф Савіцький не зустрілися б у рідному місті Бруно Шульца, яке недарма з’являється поміж цих військових рядків.

22 березня 2022

Aleksandra Zińczuk
Опубліковано: Kurier Lubelski, 22.03. Lublin 2022
З польської переклала Віра Романишин

Kultura Enter
2022/01 nr 102 „Solidarni z Ukrainą”

Fotografie Krzysztofa Sawickiego z tomu "Don Kichot a wojna" (Pewne Wydawnictwo, Kielce 2022)