Галина Хорунжа

Робота художника – особливий синтез інтелекту, кропіткої праці та постійного вдосконалення методу. Але існує ще більш складна діяльность у межах якої самодисципліна та підхід до індивідуальної практики ще більш складні аніж зазвичай можна уявити. Саме такого потребує творчість у царині сакрального мистецтва. Тисячолітні досвіди, розмірковування над текстами та надання матеріальної форми складним алегоріями, розповідь візуальними образами про невиражальне та незображуване, а ще вибудова діалогу між глядачем та текстом, котрий за суттю часто є апофатичним. Так можна розповідати про художника котрий малює ікони. Однак, кожного разу описання певного досвіду через слова спрощує та применшує те, що часто залишається поза межами придатного до опису.

Історія українського ікономалярства у цьому сенсі особлива, як і кожен індивідуальний шлях богопізнання. Ще з часів Середньовіччя твори імена багатьох вітчизняних авторів відомі, а результати практики – вирізняються особливим підходом від застосування рідкісних символів до специфічної колористичної концепції. Українське ікономалярство за сутністю має виразні ознаки візантійського культурного кола, однак з часом виробило свою мову чи радше характер. Світ після двох світових воєн, чисельних катастроф ХХ століття у багатьох сенсах змінив „оптику” богослов’я, а відтак й роботи з різними формами сакрального мистецтва.

Станом на початок ХХІ століття у контексті ключових художніх центрів сформувалися специфічні групи авторів котрі працюють над іконами та храмовими розписами. Для когось ключовим є осмислення локальної візуальної практики ренесансно-барокового походження, хтось культивує відтворення візантійської художньої форми, хтось – осмислює весь масив від Середньовіччя до модернізму. Але особливої цінності набувають випадки коли автор після численних експериментів, спроб та досліджень теоретичного матеріалу знаходить відповідну модель та через неї розкриває свій світ. Тетяна Думан роками здійснювала роботу з різними матеріалами, написала не одне ґрунтовне дослідження присвячені українському ікономалярству та реставрації. З часом наполеглива праця призвела до логічного результату – сформувався гранично виразний та впізнаваний стиль у якому прочитується інтелект та практичні вміння. Від так ще за часів навчання твори художниці були прийняті не лише у чисельні приватні колекції, але й за результатами виставкових проектів надійшли до музейних збірок (зокрема Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького).

Описувати твори Тетяни Думан чи надавати їм інтерпретації у текстовому форматі справа складна. Адже робота покликана функціонувати у храмовому літургійному контексті чи у просторі домашнього іконостасу працює передусім у безпосередньому контакті з глядачем. Питання „образу” та „подоби”, „лику” та „личини” – це лише невелика частина питань на які надають відповідь роботи художниці. Ікона – це не просто медіатор, а передусім простір діалогу, котрий триває понад тисячоліття. Діалогу не лише автора та глядача, а передусім Втіленого Вічного Слова – Христа, Його апостолів, подвижників благочестя, мучеників, благовірних князів, преподобних та богоносних отців та всіх святих з кожним. Праця над іконою це особливий погляд сучасника на позачасові та вічні історії нащадків Адама та Єви, які розійшлись по світу. Любов за апостолом Павлом не зображувана, але діяльна. Віра та вірність своїй небесній вітчизні (за святителем Іоанном Златоустом).

Це все також ікона. Зміна поколінь не змінила проблем пов’язаних з ураженню гріхом людською природою. Кожному, у різних масштабах, доводилось зіштовхуються зі зрадою Юди, легковажністю та боягузтвом царя Ірода чи байдужістю всіх, окрім єдиного самарянина. З рештою, кожна людина є фізичною іконою. Однак, з огляду на свобідну волю право зберігати чи нівечити власну іконічність є виключно вільним вибором. Роботи Тетяни Думан розповідають нам історії які не відділені від нас ані часом ані відстанню, чудеса відбуваються тут й зараз. Як і відповіді, котрі, здавалося б,мали адресата століття тому є цілком відповідними до наших ситуацій та потреб. Як і повсякденна святість, до якої можна доторкнутись, завжди поруч з нами. Потрібно лише бути готовим прийняти це.

Галина Хорунжа

Галина Хорунжа – Історик мистецтва, випускниця факультету історії та теорії мистецтва, викладач та завідувач аспірантурою Львівської національної акпдемії мистецтв (до 2018 р.), старший науковий працівник Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького. Автор понад 60 публікацій, учасник понад 50 художніх колективних та індивідуальних проектів (до 2017 р.).