СОБОР НАЗИВАЄТЬСЯ ЯКОСЬ

собор дворогий душевно ховається так

за прозорою сукнею дерева

ідеальне місце

для огидної зустрічі

приходь

обіцяю бути нестерпним

обіцяю бути лайном

і в лютому і в радості

а для звірянь

воно якось не дуже тут

сидиш і не можеш згадати

назву дерева

але не забувай:

собор теж якось називається

Замість «Трансмисливці» – «Сіра гірко»

СІРА ГІРКО

обираючи що сфотографувати

Для Іноземців —

яку з двох посічених шматочками росії

дитячих гірок

що ними й далі з’їздять діти

легко виявити

що жовта спіральна пластикова

пасує набагато більше ніж

рівна металева сіра

колір інтрига катарсис що тут казати

та звісно сфоткаємо

її

вибач сіра гірко

тобі сьогодні не пощастило

сама знаєш

сіра гірко

це не ми такі

це таке життя

Замість «Хіпани» – «Гекорм»

ГЕКОРМ

Що може зробити одна людина?

Наприклад, чотирилітка?

Виявляється, не так мало.

Місяцями приходити

На одну з гравієвих алей парку,

До імітації давньої вази з дощовою водою,

Знятої з п’єдесталу на землю-матінку

(неусвідомлений антипатріархальний перформанс),

Та варити в ній борщ,

Додаючи до нього щодня

Дедалі більше гравію,

Називаючи цей гравій «гекормом».

Минає осінь, зима,

Виповзає салатовий равлик весни –

І от день настає, коли ваза

Виповнюється «гекормом»,

Коли «гекорм» витісняє

Непотрібну воду

Й пересипається через край,

А чотирилітка усміхається

Справі рук своїх.

Так можна підхопити

Віру в людину.

Так можна навіть поранитись

Вірою в людство.

Замість «Стриптиз» – «Ділять»

ДІЛЯТЬ

що зблиснуло червоно-синьо

між нахабних дерев

у майже безлюдному скверику –

аж весь світ

уже п’ять хвилин як завмер?

це вуличні музиканти

свій футляр випатрали

і гроші ділять

ображено розправляє крила

чиєсь фіолетове волосся

Замість «Пісня» (с. 35) – «Зелений день зелена ніч»

ЗЕЛЕНИЙ ДЕНЬ ЗЕЛЕНА НІЧ

темна соснова гілка

впала на світлу траву

в таємний трикутник

режим зелено-зелений контрастний

зелена куртка

пристрасна виставка

голубе миру

накакай на мене

пам’ятаєш

голубе

зеленої ночі коли ти спав

мене ледь не викрали

інопланетяни?

Замість «Смак радянських телевізійних республік» – «Я грав білими…»

—

Я грав білими,

але правила диктувала вона,

моя ще не трирічна дочка,

чітко визначивши:

білі фігури стоять на білих клітинах,

чорні на чорних.

При цьому чорним дозволено

бути вдвох на одній клітині,

що вони повсякчас і робили.

Коли ми, згідно з цими правилами,

все розставили,

у повітрі зависла мовчальна мить,

а потім, на очах

у приголомшеної армії білих фігур,

дочка іграшковим коником,

звичайним, не шаховим,

розметала геть з дошки

своїх чорних,

і вже лише після цього

добила паралізованих білих.

Що частіше граєш

у шахи з малою дитиною,

то краще розумієш

механізми історії,

війни та політики,

мовби граєш із

непохитно-смішливою Долею,

ніби граєш із

Богом,

якого ще не пускають

навіть в дитячий садок.

Замість «Ідилія» – «Дощ — це маленька подорож»

—

Дощ – це маленька подорож,

бадьорі приготування,

перевірка квитків,

хмари женуть биків полем,

чорне і біле місцями міняються радо.

Дощ – це маленька подорож,

де ближній простір звужується,

а далекий без краю зростає,

це називають «оптика».

Як там повинні стікати

краплі по склу вагона?

Як язики стають зябрами?

Як мокнуть дошки, живуть, усміхаються?

Дощ – це танок на пустій літній сцені,

на краєчку млості,

на краєчку сухого кола,

поки блискавці вії не піднято,

поки ви один раз з двадцяти зуміли

одночасно пустити на двох телефонах

«Літо» Вівальді.

Вертаючись із цієї мандрівки,

вже у стіні сухого повітря,

знімаючи гілку з волосся,

завмираєш,

озираєшся у бік тих,

які повертатись не стали.

Замість «Світиться периметр» – «Зелений чай. Буча»

ЗЕЛЕНИЙ ЧАЙ. БУЧА

день дзеркальний

ще не було дощу але поверхнею дзеркала

іноді пробігала хвиля

їхали десь і верталися звуки нових дахів

зелені лебеді зелені квіти

садові гноми яблуньки

велосипед яблунька їхав під гору з силою

зелений чай заварювали не ми

ми навіть не дуже хотіли брати його подушечками

подушечки обпікалися та пищали

ми намагалися відвернутись

і не дивитися зеленому чаєві в очі

ми пили вечір був теж дзеркальний

земля за церквою і в садку була випорожнена

земля розродилась

а в лісі земля із зітханням розроджувалась

або тільки робила вигляд

а потім сміялась і гралась в луну

зелений кіт зелений лебідь жовто-зелений прапор

дощ нарешті дощ десантував своїх дочок

у наш зелений чай

ми бачили

як у чайному світі

летіли клаптики чорного снігу

хай навколо й була чесна ледь-ледь призакохана осінь

як летіли струмочки й медузи димів

навіть на смак зелений чай

мав трішечки-трішечки диму

ні не саме тепер і не саме тут

так було завжди але тільки зараз

ми його зауважили

присмак диму

чи такий що буває коли давно минула пожежа

чи той невиразний в далеких садах

чи дим польової кухні у маскхалаті мжички

чи дим тимчасових незграбних капищ-пічок із цегли

складених у дворах багатоповерхівок

музика десь була поза сумнівом

під дощем хтось фонтан підсвітив наполегливо

парковими стежками

вільно спускався порожній велосипед яблунька

яблука цієї осені були великі як лебеді

під дощем скількись із нас допили зелений чай

стояли і не розходились

Замість «Кинуті башти голуб’ятень» – «Ми нікому не треба»

МИ НІКОМУ НЕ ТРЕБА

ми з сиреною почались одночасно

я вийшов з дверей

вона з нижнього неба

пофарбована у місцевий акцент

я тримав горщик з фіалкою

ми поєднувались магічно

але нікому не було до нас діла

але ніхто не казав

«ой як мило абсурдно»

ніхто не сміявся роздратовано

«шо за дебіл з квіткою

чому це лайно знову гуде»

ніхто не кричав

«мамо мені страшно»

навіть кохання

квітневих собак

збирало більше

переглядів

Замість «Зброя» – «Повітряна тривога»

—

повітряна тривога

муха з нами

у ванну ховатися

прилетіла

дочка

читає їй казку

Замість «Діставай свого язичка» – «Якби ж можна було запам’ятати»

ЯКБИ Ж МОЖНА БУЛО ЗАПАМ’ЯТАТИ

Ракети — мов паломники — тиняються від міста до міста,

Металіє втома і тягне донизу,

Але шлях триває,

Гортаючи порядком належним

Члени

Речення.

Птахи розганяються по дотичній.

Павутиння тремтить.

Хто ти, місто призначення?

У нас буде мало часу на знайомство.

Якби ж можна,

Якби ж можна було

Запам’ятати

Всміхнені мордочки

Твоїх дахів.

Замість «Тло тлі» – «Найкращі дні»

НАЙКРАЩІ ДНІ

– бабусю, як вам жилося

за окупації?

– ох, тяжко, синку, ледь вижила.

– а коли наші вернулися,

стало легше?

– легше,

але теж не дуже:

людей понаїхало,

дорого,

ремонти всякі.

– коли ж вам було добре?

– найкраще було,

як втекли уже ті сволоти,

а наші ще не прийшли —

тихо,

спокійно,

нікого нема.

і вона дала мені яблуко

та пошкандибала

через залізницю

повз портрет загиблого в дні боїв

пса Шуріка,

а я в парк пішов,

було холодно, середина осені, дощ,

але в кущах співав

цвіркун,

чи як його називають?

Вірш замість «Перехресного римування»

—

Олексі Грищенку

білі підмети комодних шухляд

і перед ними –

складки сукенки на спині малої дівчинки

такі наче з грейпфрута

випили частину кольору

сукня завмерла

обирає іграшки

тихо співає пісню про поні

кімната востаннє сповнена сонця

за мить перед тим як

ранок одягнеться в халат дощу

стати художником

заради цих складок на сукні

випити ще трохи грейпфрутового

кольору