Strona główna/[UA] ROZMOWA. Złożona tożsamość romska

[UA] ROZMOWA. Złożona tożsamość romska

Михайло Ослон – мовознавець, займається циганською (ромською) мовою, а також словʼянськими, балтійськими та ін. Народився у місті Тула, що в Росії. Від підліткового віку мешкав в Канаді, де закінчив університет, потім навчався в аспірантурі в Москві, у академіка В.А. Дибо. Працював в Інституті словʼянознавства Російської академії наук. Донедавна мешкав у Львові, тепер у Кракові, де і працює в Інституті польської мови Польської академії наук, а його коріння сягає аж до Дрогобича. З Михайлом ми поговорили про ромські діалекти, табірне життя ромів Росії та України, особисту родинну історію дослідника. Та, звісно, про Дрогобич.

Почнемо із твого коріння. Чи хтось з твоїх предків належав до ромського (циганського) етносу?

Ні, циганського коріння в мене немає. Я народився в російсько-єврейській сімʼї. У моєму рідному місті Тулі було дуже багато циган. У дитинстві я всюди їх бачив, нічого про них не знав, але про всяк випадок трішки їх побоювався (як усі навколо мене). Це був паралельний світ. Потім, вже в юнацтві, до мене кілька разів (не тільки в Тулі) підходили цигани та циганки, прийнявши мене за свого, що мені дуже лестило. Але я, звісно, мусив їх розчаровувати.

Твоя прабабця походила з Дрогобича? Який стосунок ти маєш з цим містом сьогодні?

Одна з двох моїх єврейських прабабць народилась у 1900 р. в селі Опака під Бориславом, потім жила в Дрогобичі, де закінчила гімназію, одружилась і переїхала до Чернівців, де народилась моя бабця. Коли почалась війна, вони мусили залишити ці місця. З Дрогобичем і, тим паче, з Опакою (де вбито всіх євреїв) відтоді звʼязку не було. Я вперше побував в Дрогобичі лише пару років тому, а цього року заїхав і до Опаки. Отже, з цими місцями мене повʼязують туманні сімейні спогади, які вже нема в кого уточнити.

Давай поговоримо про слова «ром» і «циган». Як ти для себе ідентифікуєш ці два слова? І чому все-таки частіше вживаєш слово «циган»?

Це, здавалося б, суто формальне питання вибору одного слова з двох, є напрочуд складним. Почати варто з історичного екскурсу. За походженням цигани/роми є вихідцями з півострова Індостан. Їхня мова (з численними діалектами) належить до індоарійської групи індоєвропейських мов. Крім ромів (циган), індоарійськими мовами розмовляють мешканці сучасних Індії, Пакистану, Бангладеш. Самоназвою (ендонімом) циган є řom [ром/рром] (, з особливим приголосним на початку), причому етимологія цього слова довго залишалась загадкою, хоча згодом виявилась цілком елементарною. Справа в тому, що циганська мова має двох родичів поза Індостаном, а саме — мови домарі (зокрема в Палестині; вимирає; самоназва dom) і ломаврен (у Вірменії; майже вимерла; самоназва lom). Отже, ендоніми цих трьох народів: řom, dom, lom, очевидно, походять (фонетично регулярно) з одного й того ж середньоіндійського слова ḍomba (з ретрофлексним приголосним на початку), який в сучасних мовах Індії звучить як ḍom — це переважно не етнонім, а назва певних соціальних груп невисокого суспільного статусу з характерними заняттями (зокрема музика і ковальство) в різних регіонах сучасної Індії. Але етнонімом це слово (ḍōm) є у домакі — переселенського народу на півночі Пакистану, чия мова (що вимирає) є лексично близькою до циганської (всі чотири згадані мови початково походять з центральної Індії). У європейських циган самоназва řom здебільшого зберігається, хоча існують особливі групи, наприклад німецькі сінті, представники яких іноді навіть наполягають на тому, що вони не є ромами (хоча явно ними є).

Звернімось до екзонімів, тобто назв циган у нециганських мовах. Коли пращури циган дійшли (через Іран та Вірменію, про що ми знаємо тільки з мовних даних, тобто з вірменьских запозичень) до Візантії (мабуть, в XI–XII ст.), вони опинились у грецькомовному середовищі, де їх почали називати «єгиптянами» (мабуть не без їхнього сприяння, бо вони, можливо, видавали себе за єгипетських прочан, але ми цього не знаємо): це дало такі сучасні екзоніми, як новогрецьке Γύφτος [ḯфтос], іспанське gitano [хіта́но], англійське Gypsy [джи́псі] та ін. Другий європейський екзонім — ще загадковіший, — можливо (це лише одна з гіпотез), походить від неясного грецького слова Ἀθίγγανος [атхíнґанос]: спочатку так називали членів однієї «єретичної» християнської секти, яка не мала до ромів жодного стосунку, але слово якимось чином закріпилося саме за ними: це дало циган і т.п. в словʼянських мовах, zingaro [дзíнгаро] в італійській, Zigeuner [ціго́йнер] у німецькій тощо.

Останніми десятиріччями ці традиційні назви циган в багатьох країнах поступово зникають з офіційного обігу як неполіткоректні на користь ендоніму (а по суті — евфемізму) rom, rrom, ром тощо. Витоки цього процесу досить очевидні й прозорі, хоча не все так просто.

По-перше, в умовах тотальної дискримінації за етнічною ознакою (в даному випадку тзв. антициганізму) будь-яке окреслення предмету дискримінації в устах її підмету є — тавтологічним чином — потенційно дискримінаційним. Наприклад, спочатку цілком нейтральне слово жид вже у XVIII ст. деякими російськими євреями сприймалось як образливе, а в XX ст. стало явною (і дуже зручною!) мовною ознакою антисемітизму. Щоправда, поступова заміна цього слова евфемізмом єврей призвела лише до того, що й воно згодом стало вживатися як образливе (знаю з власного досвіду), і виникла потреба нового евфемізму (в радянському канцеляризмі: особи єврейської національності). Тобто справа не в буцімто притаманних самому слову конотаціях чи підтекстах, а лише в суспільній ситуації, яку — як здається багатьом — можна змінити, оновивши слововжиток (не завжди так: згадаймо, що після війни німецьке слово Jude ʽєврейʼ нікуди не поділося і сьогодні є нейтральним). Ба більше, для цього іноді треба навіть «змінити минуле»: в сучасних історичних текстах про геноцид ромів іноді пишуть, що нацисти вживали «мову ворожнечі», а саме — слово Zigeuner (хоча іншого слова не було!).

По-друге, наскільки я розумію, для циганської/ромської інтелігенції питання екзоніма є питанням права (серед інших прав!) називати себе так, як «ми самі хочемо», а не так, як «нам навʼязали» інші (тобто замінити екзонім ендонімом), тим паче, що екзонім обріс певною «неоміфологією» (наприклад, є сумнівна теорія, що грецьке слово Ἀθίγγανος означало ʽнедоторканийʼ, мовляв, як найнижчі індійські касти). Ця логіка є зрозумілою, і можна спробувати уявити, як німці вимагають від словʼян заборонити слово німець (бо від німий). Різниця в тому, що німцям байдуже, як їх називають іноземці своїми незрозумілими мовами, а для ромів (особливо освічених) мова оточення є часто ріднішою за ромську. Хай там як, але заперечувати бажання й право циган називати себе ромами не мало б жодного сенсу. Але: чи всі цигани одностайні в цьому бажанні? Треба зазначити, що ситуація в різних країнах є різною.

Наприклад, в тій самій Росії такої проблеми немає, бо слово циган не вважається образливим, входить в офіційні назви циганських установ, вживається освіченими циганами. Україна знаходиться на проміжному етапі: останні 10-15 років ґрантодавці, ромські активісти (не всі!), журналісти здебільшого уникають слова циган, хоча більшість «простих» ромів в розмові з неромами вживають майже виключно циган і часто не знають про існування проблеми. Важливим чинником тут є вплив англійської мови (там давно домінує Rom, але й слово Gypsy необовʼязково образливе). У Франції, парадоксальним чином, поруч з «міжнародним» Rom найприйнятнішим екзонімом є якраз Tsigane (славізм, причому іноді це слово має там ширше значення, ніж Rom).

По-третє, в усіх країнах є роми, які слова ром не приймають. В одних випадках йдеться про «внутрішньоциганський сепаратизм» (наприклад, вже згадані німецькі сінті), в інших — справа в небажанні ще вчора цілком гарне слово, з масою позитивних конотацій, «насильно» навантажувати суто негативним змістом, запозиченим (навіщо?!) у ворогів циганського народу. Навряд чи київський «Циганський театр Романс» зберуться перейменовувати в «Ромський театр Романс», адже це була б суцільна карикатура: це б означало, що раніше цей циганський (!) театр носив образливу для циган назву, що є абсурдом (я вже говорив про «зміну минулого»).

Щодо мене особисто, мені дуже шкода слова циган. В дитинстві я (мешкаючи, звісно, у своєму мовному середовищі) повʼязував з цим загадковим словом все те цікаве, яскраве й привабливе, що воно власне й означало, і ніколи не вбачав в ньому щось погане. А тепер мені, дорослому, кажуть, що я все життя вживав расистську лексику. Тобто я – расист?! Проте, згідно з віяннями часу, тепер мій слововжиток залежить від мови та жанру, але не тільки: якщо я пишу українською мовою статтю про певну групу українських циган/ромів, то перш ніж її публікувати, я питаю самих носіїв, який екзонім вони воліють. Але легше просто писати статтю циганською (і сподіватись, що її десь вдасться надрукувати), бо тоді такої проблеми не буде (лише řom). А взагалі, вагання, суперечки, образи, неоднозначність у виборі екзоніму (а часто — і ендоніму) не є якимось екзотичним явищем; усе це зустрічається скрізь, наприклад серед численних етнічних груп Індії.

Ти народився у Росії, якийсь час мешкав в Україні та Канаді, а зараз живеш у Польщі. Відчуваєш, що у тобі живе декілька ідентичностей? Чи можеш виокремити якусь одну?

У мене немає такої проблеми. Якщо я взагалі маю «національну самосвідомість», то вона стосується лише мови (а рідна мова в мене тільки одна — російська) і ще може (трішки) місць, де пройшло дитинство. Щодо мови наукової діяльності, то вважаю бажаним таке становище, коли всі вчені користуються переважно рідними мовами (зараз це фактично заборонено під прапором імітації тзв. «світової науки»), тому пишу переважно російською (але маю публікації й іншими мовами, зокрема циганською). Тому я себе не стільки ототожнюю з якою-небудь групою, скільки протиставляю себе бажанню людей перейти на мову господарів, тобто домінуючу (якою нині є англійська: спочатку в науці, а потім в усьому).

Чому ти вирішив займатись лінгвістичними та мовним дослідженням циганської культури?

Це сталось майже випадково. Колись я намагався самостійно вивчати діалект «руска рома́» (російських циган) за підручником відомого російського циганознавця Віктора Шаповала, але перша спроба не дала результату. Потім у мене опинився в руках словник братів Деметерів — діалекту келдерарів (котлярів) — однієї з румунських циганських груп. Тоді я геть не розумів навіть, де вони живуть, але раптом дізнався, що їхній найбільший «табір» (компактне поселення) знаходиться в моїй рідній Тулі! Про це мене повідомів в 2011 році Кирило Кожанов (з яким ми опинились в одному відділі Інституту словʼянознавства). Він тоді вже займався циганською мовою і, — мабуть, єдиний на всьому пострадянському просторі дослідник — активно опанував келдерарський діалект в котлярських «таборах». Саме до такого табору під Тулою він взяв з собою нас з моєю дружиною художницею та фотографкою Оленою Ковач. Тут усе й почалось.

Котлярські роми – одна з етнічних груп ромського народу, котру ти найбільше досліджуєш. Розкажи, будь ласка, трохи більше про цю спільноту. Традиції, побут. Їхнє географічне розташування.

Келдера́ри, келдера́ші, або котля́ри́ — одна з найчисленніших етнічних груп ромів, походить з румуномовних територій, де сформувалась волоська група циганських діалектів. В Румунії (Волощині) діяла особлива форма рабства — рабами там були переважно цигани (хоч були й вільні цигани). Деякі групи волоських циган пішли до інших держав ще в XVII ст. (наприклад, серви і влахи живуть в Україні від XVII ст.), але масова міграція з Румунії повʼязана, хоч і не виключно, зі скасуванням там рабства в 1860-их роках, в результаті чого волоські цигани тепер живуть на всіх континентах (келдерари та ловари — найвідоміші «північноволоські» етнічні групи). Саме келдерари, як жодна інша група, досі зберігають вкрай архаїчний спосіб життя (компактне розселення, інститут циганського суду, дуже характерну суспільну організацію, особливе житло та побут), духовні та матеріальні традиції, багатий фольклор, професії: у жінок гадання, у чоловіків — ковальство, лудіння — сама назва келдерар румунською означає ʽвідерникʼ, а її словʼянський переклад котляр став альтернативною самоназвою російських/українських келдерар. На жаль, зараз серед котлярів ковалів майже не лишилось, я знаю лише одного; лудінням промислово займались кілька десятиріч тому (артілі котлярських майстрів запрошували на заводи по всьому СРСР), тепер на нього попиту немає. Зараз чоловіки працюють переважно на будівництві.

Говірки келдерарського діалекту вирізняються лексичним багатством, «життєвою силою»: справа в тому, що більшість котлярів (принаймні в Росії та Україні) досі не стали двомовними, тобто володіють мовою оточення значно гірше, ніж рідною. До заборони кочівлі в СРСР у 1956 р. котляри кочували таборами, але в них тоді давно вже не було коней і їздили вони переважно залізницею у вантажних вагонах. Коли їх примусили осісти, вони оселились компактно здебільшого біля великих міст в усіх радянських республіках. У межах однієї вузької етнічної підгрупи (наприклад, котлярів-молдовая — сами їхньою говіркою я займався) панує практично повна надтериторіальна мовна і соціальна єдність, міцні родинні звʼязки й дуже висока мобільність, тобто постійні переїзди між «таборами» (тепер осілими).

Ти разом з дружиною, художницею та фотографкою Оленою Ковач певний час мандрували циганськими поселеннями в Росії. З цього пізніше вийшов цікавий фотопроєкт Олени. Чого ти найбільше навчився, співуживаючись з цим етносом? Які у вас стосунки з цими людьми зараз?

Ми переїхали з Москви до Тули для регулярного відвідування таборів котлярів-молдовая у 2012 році. Молдовая (тобто нібито ʽмолдованиʼ) — це самоназва найбільшої котлярської групи на території колишнього СРСР, а її етимологія неясна. Насправді котляри-молдовая походять не з Молдови, а переважно, мабуть, з Банату (захід Румунії; там, до речі, є місто Молдова). Саме під Тулою розташовані два великі котлярські табори. Я вивчав мову, записував пісні й казки, почав працювати над граматикою, а Олена захопилась фотографуванням табірного життя, побуту і самих мешканців цього (тоді для нас) екзотичного паралельного всесвіту. (Ось кілька її табірних фотосерій: lenakovach.org/вхід-укр/кочові-відголоси).

Потім ми багато мандрували російськими, а пізніше й українськими котлярськими таборами, де нас завжди зустрічали радісно й привітно, як ніде — традиційна циганська гостинність, щирість, «святковість» мабуть частково походять з їхнього балканського минулого. Приблизно з XI століття цигани компактно мешкали на Балканах, спочатку в грецькому оточенні, потім в південнословʼянському, аж поки в XV столітті не почалось масове переселення.

Одне з найяскравіших вражень від гостювання в котлярських таборах — це атмосфера: з одного боку, відкритості, цікавості й якоїсь бурхливості в усьому, а з іншого — безпеки, певності, не лише в стосунку до гостя, але в самій організації життя, захищеного від агресії та злоби зовнішнього світу, куди потім не дуже хочеться повертатися.

Інколи зовнішній світ вривається у цей крихкий затишок — у формі російського ОМОНа, що вчиняє погроми, та бульдозерів, що ламають будинки. Після таких випадків побут у таборі змінюється, кудись зникає «святковість» (дивно!), але цигани звикли до цього за тисячу років свого європейського життя. Уміння вижити в таких умовах і не впасти духом — це особлива національна циганська риса. А найдивовижніший для мене факт про циган — це сам факт їхнього існування (вже не говорячи про мову).

Щодо мого спілкування саме з котлярами, то інтенсивний його етап, на жаль, позаду. Моє дослідження діалекту вивершилось виданням книжки. Згодом ми переїхали з України у Польщу, вибухла епідемія, життя сповільнилось. Але, звісно, коли я опинюсь, наприклад, в Одесі, обовʼязково відвідаю знайомих у таборі.

Твоя книга «Язык котляров-молдовая. Грамматика кэлдэрарского диалекта цыганского языка в русскоязычном окружении» – велике й грунтовне дослідження мови та діалекту котлярських циган. Як сприйняли цю книгу у Росії та Україні??

Ця книга – результат моїх семирічних «польових» досліджень. На даний момент це найобсяжніший та найдетальніший в світі опис будь-якого циганського діалекту (точніше — однїєї говірки), тому її публікація, попри всі її можливі недоліки, є обʼєктивно важливою подією в циганському мовознавстві. Щодо реакції на цю книжку, то треба розуміти, що в Росії та Україні вона має вкрай мало потенційних читачів. Мало хто цікавиться циганською мовою, а сама книжка є суто науковою й потребує певної мовознавчої підготовки. Проте зацікавленості я спостерігаю ще менше, ніж очікував: за три роки на неї ніде не вийшло жодної рецензії (хоча в деяких західних працях на неї посилаються).

Посилання на книгу (Москва: ЯСК, 2018, 952 с.; повний текст: rromanes.org/pub/Oslon/Ослон М.В. Язык котляров-молдовая.pdf)

Як ти збирав інформацію для цієї книги?

Усе, що ввійшло в книжку — результат розмов з носіями, як непримушених, так і цілеспрямованих (опитувань, фольклорних записів). Деякі матеріали я запозичив у Кирила Кожанова (відповідального редактора книжки), який постійно дієво впливав на процес писання книжки.

Як сприйняли цю книгу самі роми/цигани?

Я подарував книжку кільком людям, які мені найбільше допомагали. Протягом семи років вони зі мною інтенсивно співпрацювали (за що я їм дякую на початку книжки), тому й результат став для них приємним підтвержденням немарності цих зусиль.

Над чим працюєш зараз?

Разом з Кирилом Кожановим пишемо етимологічний словник циганської мови. Днями повідали про це світові на конференції в Празі й виклали його частину в мережу (rromanes.org/pub/ЭСЦЯ.pdf). Це перший повний науковий етимологічний словник цієї мови (з усіма відомими діалектами). Крім того, редаґую цигансько-російський словник влахицького діалекту (досі геть недослідженого) — українського мовознавця й циганського поета Януша Панченка (до речі, його неурядова організація офіційно називається «Товариство циган південного краю “Романо Тхан”»). Ще розвиваю сайт з аудіо- та відеозаписами циганських говірок України (rromanes.org).

Розмовляла Єва Райська (Маріанна Максимова)

Na dworze grupa osób coś podają sobie w dłoni od mężczyzny po lewej z brodą i różowej koszulce.

Michaił Osłon, fotografie Leny Kowcz dzięki uprzejmości badacza.