Одна притока та два герби
Олександра Зіньчук
Переклад Ганни Явдосюк-Малєк

Скільки разів виходилось з картатою ковдрою на сімейні пікніки на узбережжя річки Влодавки або на післяобіднє порядкування городу, де груша апремонтка, посаджена бабцею, кожної весни хотіла зрівнятися своїми  гілками з білую церквою; або збирали ненажерливих жуків, які, з’являлися не знати звідки щодня на місці свого бенкету; дивилися на дивні водомірки з ногами моделей, гермафродитні равлики та чаплі, що підкрадалися. Або занурюючись в кущі, видимі з верхнього поверху початкової школи – вирощені на схилі, де ще до часу Хмельницького війська в цьому місці родина Сангушків (родичі Ягайла) збудувала красивий замок, в якому могла бути підписана ця авантюра під назвою Люблінська унія. І в цих самих заростях, смакуючи перші цигарки, і один раз після візиту в долину Луари навіть шляхетне вино, мули і справжні оливки, на цій самій річці (важко повірити, Буг би був краще, хоча Рубікон взагалі не нагадував Ніл, тільки більшу калюжу) стояли прикордонні війська – саме тут розташовувався охоронний рубіж між Литвою та Короною. Щоб уявити собі близьке сусідство Великого князівства Литовського не обов’язково їхати до Жеґар, Красногруди чи Шиплішок (хоча, очевидно, варто, але зараз нам не в цю сторону), вистачить рукою подати – дев’яносто вісім кілометрів на північний схід від Люблина і тільки чотириста п’ятдесят років тому.

Шістсот тридцять два роки тому Влодавка була прикордонною річкою. Саме тут зосереджений охоронець з місцевого герба захищав болотнисті і важкодоступні прикордонні землі на стику Литви і Корони, а з XVI століття річка становила границю між Берестейським воєводством і Холмщиною. З якого боку не дивись сама середина Речі Посполитій Обох Націй.

Тепер без міфологізації; щиро кажучи Люблин став містом де цілком припадково підписано польсько-литовську угоду. Очевидно, що місце такого роду зустрічей було аранжовано в королівських маєтках. Сьогодні деякі люди могли би шукати навмисної причини пожежі замку в Більську Підляському. Хто знає, але все ж таки саме це місце було призначене на підписання цього символічного акту. Сигізмунд Август відвідував Більськ де кілька разів і саме там обговорювали питання про об’єднання Литви та Корони.

Після замку, однак, зосталося згарище, доля пожартувала і випало на Люблин. Певно не один литовський магнат махнув рукою та швиденько вирішив повернутися в свій приватний маєток. Литовські депутати (або ще гірше націоналісти, фашисти, за сучасною номенклатурою), які підбурювалися, підкуповувалися магнатерією, ще швидше втекли здвідси, бойкотуючи обговорення. Припадково Кохановський написав це віршем і кажучи нинішніми словами: донос на розбійника залишився.

Це було в середній школі, коли ми їздили в Ангулем на мовний обмін, Польща ще не належала до Європейського Союзу, тоді англійською мовою спілкувалися тільки з мером міста, фармацевтом або викладачами. Доброзичливі та елегантні французькі громадяни були стурбовані тим, чи є у нас банани в магазинах. Водночас вони чудово орієнтувалися в питанні Солідарності. Невдовзі потім  на атестаті зрілості з географії, можна було аргументувати, чому варто щоб Польща приєдналася до ЄС. І ніхто не говорив про банани або вилки, вони вже давно були в овочевих крамницях і шкільних їдальнях. Остаточно, п’ятнадцять років тому ми увійшли на новий, кращий шлях спрямований на спільноту. Недаремно зазначає Тімоті Снайдер (у «Реконструкції націй»), що найбільшим успіхом Польщі була польсько-литовська унія, а пізніше лише альянс Пілсудський-Петлюра. І тоді момент вступу до структур ЄС і до НАТО. У той же час, Снайдер успіх Польщі бачить у сильній східній політиці, без ресентиментів, територіальних претензій до своїх східних сусідів. Зараз якось усі ці досягнення дискредитовані в нашій країні. Можливо, за подібних обставин Мілош вважав би за краще називати себе литовцем. Або звернімо увагу на Крашевського – земляка, також вихованого на узбережжі річки Буг. Те ж, і, можливо, навіть гірше! Зрештою, він дав рецепт як стати польським громадянином: «це іноземець, який став поляком, будучи кровним німцем, євреєм, татарином, москалем» [1].

Я приглядаюся гербові Погоня и точно бачу, що беззаперечно наш володавський воїн спостерігає за Ягайлом на білому коні, тільки на червоному литовсьокому фоні. І у нього є кінь, а все-таки тут відбувалася торгівля волами. Зображення вола у гербах і печатках вже мали зарезервовані інші прикордонні міста, т.я. Сокулка, Сейни або Дрогичин. Отже лицарь залишився таким як був, а зелений фон герба походить від володавських надбужних лугів.  Я родом з екуменічної Мекки, тому мені подобаються різні відтінки, але я сильно шкодую про цих націоналістів. Це, однак, жахливий тягар, бути таким чистим поляком.

Люблин, 12 січня 2019

Олександра Зіньчук (Aleksandra Zińczuk)
Головний редактор

 

 

[1] Цитата за: Ryszard Koziołek, Maszyna do pisania, w: tenże, Dobrze się myśli literaturą, Wołowiec 2016, s. 90.