W lutym zapraszamy na spotkania wokół 24 lutego, czyli rocznicy pełnowymiarowej inwazji Rosji na Ukrainę i historii sąsiedzkiej pomocy.

23 luty

23.02 – g. 17.00 Spotkanie literackie z autorkami i autorami ukraińskimi oraz tłumaczami i wydawcami serii Pogranicza W obliczu wojny w WBP im. H. Łopacińskiego, ul. Narutowicza 4
goście: Krzysztof i Małgorzata Czyżewscy, Ija Kiva, Iryna Mularczuk, Daria Suzdałowa, Oleh Kocarew, Bohdan Zadura, Aneta Kamińska

24 luty

24.02 – g. 12.00 Performance Dwie siostry – Wolodymyr Topiy, Warsztaty Kultury, ul. Grodzka 5, sala widowiskowa, II piętro
Performance oparty na jaskrawym polityczno-społecznym dyskursie trwającej rosyjskiej agresji. Wolodymyr Topiy jest jednym z najbardziej rozpoznawalnych performerów ukraińskich. W kwietniu przyjechał ze Lwowa do Lublina, znajdując pomoc u lubelskich artystów. Na spotkaniu będzie można zakupić aktualne prace plastyczne Artysty, wykonane w czasie jego uchodźctwa w Lublinie. Artysta wspiera w ten sposób przyjaciół-artystów, będących aktualnie w Zbrojnych Siłach Ukrainy.

24.02 – g. 12.30 Wykład Krzysztofa Czyżewskiego Kultura a wojna. Lekcja ukraińska, ul. Grodzka 5, sala widowiskowa, II piętro
Po raz pierwszy wykład głoszony był w języku angielskim w New School w Nowym Jorku, w Lublinie wybrzmi po raz pierwszy w uzupełnionej myśli, wraz z aktualnymi komentarzami wobec sytuacji ukraińskich twórców, i również aktualnej nowej roli kultury wobec tragedii wojny. Krzysztof Czyżewski jest pisarzem, reżyserem i animatorem działań międzykulturowych, dyrektorem Ośrodka „Pogranicze – sztuk, kultur, narodów” w Sejnach, redaktorem i wydawcą „Pogranicza”. Obecnie jest profesorem Uniwersytetu Bolońskiego i Rutgers University. Od wybuchu wojny w 2022 r. wraz z zespołem „Pogranicza” w Międzynarodowym Centrum Współpracy w Krasnogrudzie prowadzi program pomocowy – rezydencje dla ukraińskich artystów.

Wykład będzie tłumaczony na j. ukraiński.

24.02 – g. 16.00 Performance (bez tytułu) – Maryia Hoin, Warsztaty Kultury, ul. Grodzka 7, sala wystawowa, II piętro, s. 204
Performance odwołujący się do symbolicznego domknięcia projektu Artystki pt. Dziennik wojenny, który był eksponowany w ubiegłym roku lubelskiej Galerii Labirynt. To osobista opowieść o odliczaniu kolejnych dni wojny, rezonująca z refleksją nad ostatnimi ofiarami wojny rosyjsko-ukraińskiej oraz ofiarami Holocaustu. Na spotkaniu można zakupić aktualne grafiki Artystki, wykonane w czasie jej uchodźctwa w Lublinie. Artystka wspiera w ten sposób przyjaciół-artystów, będących w Zbrojnych Siłach Ukrainy.

Щиро запрошуємо Вас відвідати зустріч з українськими поетками й поетами та перекладачами найновішої серії поезії «Обличчя війни» (видавництва «Pogranicze»), в рамах якої опубліковано недавні тексти авторства відомих українських письменників в перекладі солідарних польських авторів. Учасники зустрічі торкнуться теми досвіду війни і еміграції українських письменників, а також обговорять підтримку польської літературної спільноти та діячів культури під час війни. На зустрічі будуть доступні екземпляри серії, кошти з продажу яких підуть на підтримку житлової програми для українських творців і артистів в Польщі під час російсько-української війни. 

Розмова відбудеться українською та польською мовами.

Організатори: інтернет-журнал Культура Ентер, Варштати культури в Любліні та Міська публічна бібліотека ім. Ієроніма Лопацінського.
Гості: Krzysztof i Małgorzata Czyżewscy, Ija Kiva, Iryna Mularczuk, Daria Suzdałowa, Oleh Kocarew, Bohdan Zadura, Aneta Kamińska

Організаційні деталі

Коли? 23 лютого 2023, о 17:00

Де? Міська публічна бібліотека ім. Ієроніма Лопацінського, вул. Нарутовича 4

Ведучі: Олександра Зінчук, Ева Хадріан

Вхід вільний

Noty Autorek i Autorów z Wydawnictwa Pogranicze:

ІРИНА МУЛЯРЧУК
Думаю, не так важливо, де і коли я народилася, як те, що народила я свій перший вірш в 11 років від нестерпної туги за мамою. Я не мала кому розказати. Зрештою, і не знала як. А папір, як виявилося, подібно до землі, витримує все. Далі поезія перетворювалася на кабінет психотерапевта, а я намагалася всидіти на двох стільцях одночасно – бути і пацієнтом, і лікарем… Відтак усе починалося з того, що я зцілювала своїми віршами себе саму. З часом я зрозуміла, що цей стан, в якому я пишу, дуже особливий, його треба ловити на гарячому. Бо коли болить так, що сказати більше не можеш і не знаєш таких слів, тобою починає писати Хтось згори. А ти довіряєш і йдеш, поки веде…
Одним із таких текстів я зачепила жінку, яка приїхала в ролі мецената до моєї школи в місті Новий Розділ Львівської області. Ця жінка захотіла видати мені поетичну збірку. Так у 2010 році, коли я була в 11 класі, вийшла моя перша книжка «Дегустація почуттів».
Далі зі мною стався філологічний факультет Львівського національного університету (спеціальність «літературна творчість»), магістратура, аспірантура… і весь цей час – вірші як спосіб дихати, жити і знаходити підтвердження, що жива… На третьому курсі, у 2013 році, до мене приходить моя вже друга книжка «Рефлексії з яблуками [Словник спокушеної]». Приходить сама. Я її не кликала і не чекала. Студентський уряд пропонує видати поетичну збірку. А я погоджуюся і роблю все так, як хочу/уявляю/мрію/бачу. Потім писалося мало. Дуже мало. Вся енергія була сконцентрована на дисертації, в якій я досліджувала творчість Ігоря Римарука і яку так і не закінчила…
Залишила все і поїхала жити до Гданська. Хотіла обнулитися, повернутися до «заводських налаштувань», почати з чистого листка…
У Гданську було щодня по 5 годин різних видів йоги (і так весь рік), меви, які будили вранці своїм криком, і нарешті найчесніші зустрічі наодинці з самою собою. Там вірші потекли, полилися, запульсували зовсім інші. Я ними зцілювала себе від усіх травм, страхів, комплексів, невдач, я ними пізнавала себе, свій рід, свою силу… А потім виявилося, що, публікуючи їх у соцмережах, я зцілювала ними й інших, вони потрібні були не лише мені. Коли складала екзамен на вчителя йоги, під час медитації прочитала свого вірша, напередодні навмисне переклавши його польською. Я тоді вже знала, що всі мої медитації будуть тільки такі. Що вірші – невід‘ємна частина мене.
Так у січні 2021 року народилася книжка «світи». Як нагадування кожній людині про внутрішнє світло, а також про мільярди світів та історій, які мають місце в нашому житті й серці. Я наважилася на «світи» з потреби. Жінки писали мені зі всього світу, що ці вірші давали їм силу піти від чоловіка, який знущався, пережити викидень, смерть близьких, допомагали вставати з ліжка, відкривати своє серце і обійми життю. Бо «Ти не сама. Я тут для Тебе…» Коли взяла цю книжку вперше до рук, прийшло миттєве усвідомлення, що час настав, хочу повернутися до свого рідного Львова, щоб запалювати і світити. ВдОМа.

IRYNA MULARCZUK
Myślę, że to gdzie i kiedy się urodziłam, nie jest aż tak ważne jak to, że urodziłam swój pierwszy wiersz w wieku jedenastu lat z niewyobrażalnej tęsknoty za mamą. Nie miałam komu o tym powiedzieć. Zresztą nie wiedziałam jak. A papier, jak się okazało, podobnie jak ziemia, wytrzyma wszystko.
Później poezja stała się gabinetem psychoterapii, a ja próbowałam siedzieć na obu krzesłach jednocześnie, być pacjentem i lekarzem… Tak więc wszystko zaczęło się od tego, że uzdrawiałam swoimi wierszami samą siebie. Z biegiem czasu zrozumiałam, że stan w którym piszę, jest bardzo szczególny, trzeba go chwytać na gorąco. Bo kiedy boli tak, że nie możesz nic więcej powiedzieć i nie znajdujesz słów, Ktoś z góry zaczyna pisać za ciebie. A ty ufasz i idziesz, dopóki prowadzi… Jednym z takich tekstów poruszyłam kobietę, która przyjechała jako patronka do mojej szkoły w mieście Nowy Rozdół, w obwodzie lwowskim. Kobieta ta chciała wydać moją książkę poetycką. Dzięki temu w 2010 roku, kiedy byłam w jedenastej klasie, ukazała się moja pierwsza książka pt. Degustacja uczuć. Potem były studia na wydziale filologicznym Lwowskiego Uniwersytetu Narodowego im. Iwana Franki (specjalność „Twórcze pisanie”), studia magisterskie i doktoranckie… I przez cały ten czas wiersze, jako sposób na to, żeby oddychać, żyć i utwierdzać się w tym, że jestem żywa. W 2013 roku, na trzecim roku studiów odnajduje mnie moja druga książka pt. Refleksje z jabłkami (Słownik kuszonej). Przychodzi sama. Nie szukam jej, nie czekam na nią. Samorząd studencki sam proponuje mi wydanie poetyckiego tomu. A ja zgadzam się i robię wszystko tak, jak chcę/wyobrażam sobie/marzę/widzę. Potem pisałam mało. Bardzo mało. Cała energia skupiona była na dysertacji, w której badałam twórczość Igora Rymaruka i której nie skończyłam…
Zostawiłam wszystko i wyjechałam do Gdańska. Potrzebowałam resetu, chciałam zacząć od zera, z czystą kartą…
To tutaj każdego dnia przez pięć godzin praktykowałam różne rodzaje jogi (i tak przez cały rok). To tutaj rano mewy budziły mnie swoim krzykiem. To tutaj odbywały się te najbardziej szczere spotkania, sam na sam ze sobą. To tutaj wiersze płynęły, wylewały się, pulsowały jak nigdy dotąd. Leczyłam nimi traumy, lęki, kompleksy, porażki, dzięki nim poznawałam siebie, swoje prawdziwe ja, swoją siłę. A potem okazało się, że publikując je na portalach społecznościowych, uzdrawiałam nimi również innych, były potrzebne nie tylko mnie.
Kiedy zdawałam egzamin na instruktorkę jogi, podczas medytacji przeczytałam swój wiersz, dzień wcześniej świadomie przetłumaczony przeze mnie na język polski. Już wtedy wiedziałam, że wszystkie moje medytacje będą wyglądały właśnie tak. Wiersze to nieodłączna część mnie samej.
I tak oto w styczniu 2021 roku powstał tom poetycki świat(ło). To przypomnienie dla każdego i każdej z nas o wewnętrznym świetle, a także o miliardach światów i historii, które są w naszych żywotach i sercach. Odważyłam się na świat(ło) z konieczności. Kobiety z całego świata pisały do mnie, że moje wiersze pomogły im znaleźć siłę, żeby odejść od znęcających się nad nimi mężów, przeżyć poronienia, śmierć bliskich, wstawać z łóżka, otwierać swoje serca i swoje ramiona na życie. Bo „Nie jesteś sama. Jestem tutaj dla Ciebie…”.
Kiedy wzięłam tę książkę do ręki, natychmiast uświadomiłam sobie, że nadszedł już ten czas, że chcę wrócić do swojego rodzinnego Lwowa, żeby zapalać i świecić. 

ІЯ КІВА (1984)
Українська поетка, перекладачка і журналістка. Народилася в Донецьку, у 2014 році через російсько-українську війну переїхала в Київ, у 2022 році – у Львів. Авторка поетичних збірок «Подальше от рая» (2018) і «Перша сторінка зими» (2019), а також збірки інтерв’ю з сучасними білоруськими письменниками про протести 2020-2021 років «Ми прокинемось іншими: розмови з сучасними білоруськими письменниками про минуле, теперішнє і майбутнє Білорусі» (2021). Перекладає вірші польських і білоруських поетів. Як перекладачка і редакторка співпрацює з проєктом PJ Library («Піжамна бібліотечка») в Україні. Лауреатка міжнародного фестивалю поезії «Емігрантська ліра» (2016), українського поетичного конкурсу «Гайвороння» (2019), премії видавництва «Смолоскип» (2018), перекладацької премії Metaphora (2020); переможниця II поетичного турніру ім. Нестора Літописця (2019). За книжку «Перша сторінка зими» отримала спеціальну відзнаку премію «ЛітАкцент» (2019). Вірші перекладені більш як 30 мовами. У Польщі публікувалися у таких виданнях як «Babiniec Literacki», «Śląska Strefa Genderа книжку «Перша сторінка зими» отримала спеціальну відзнаку премію «ЛітАкцент» (2019). Вірші перекладені більш як 30 мовами. У Польщі публікувалися у таких виданнях як «Babiniec Literacki», «Śląska Strefa Gender», «ArtPapier», «Wizje», зін «Papier w Dole» (пер. Анета Камінська), «Gazeta Wyborcza”, «Pismo» (пер. Аґнєшка Совінська), «Helikopter» (пер. Томаш Пєжхала) та антології «Ukraińska Nadzieja» (пр. Кароліна Ольшевська). У 2021 році була стипендіаткою програми Gaude Polonia. Членкиня українського ПЕН-клубу.

IJA KIWA (1984)
Ukraińska poetka, tłumaczka i dziennikarka. Urodziła się w Doniecku, w 2014 na skutek wojny rosyjsko-ukraińskiej przeprowadziła się do Kijowa, a w 2022 roku – do Lwowa. Autorka książek poetyckich: Podalsze ot raja (2018) i Persza storynka zymy (2019). Wydała również zbiór wywiadów ze współczesnymi pisarzami białoruskimi o protestach w latach 2020–2021 My prokynemos’ inszymy (2021). Przekłada wiersze współczesnych poetów polskich i białoruskich (2021). Jako tłumaczka i redaktorka współpracuje z projektem PJ Library (Piżamna biblioteczka) w Ukrainie. Laureatka międzynarodowego festiwalu poetyckiego Emihrantśka Lira (2016), ukraińskiego konkursu poetyckiego Hajworonnia (2019), nagrody wydawnictwa Smołoskyp (2018), nagrody za przekład Metaphora (2020); laureatka II turnieju poetyckiego im. Nestora Litopyscia (2019). Za książkę Persza storinka zymy otrzymała specjalne wyróżnienie LitAkcentu (2019). Jej wiersze były tłumaczone na ponad 30 języków. W Polsce były zamieszczane w „Babińcu Literackim”, „Śląskiej Strefie Gender”, „ArtPapierze”, „Wizjach”, zinie „Papier w Dole” (tłum. Aneta Kamińska), „Gazecie Wyborczej”, „Piśmie” (tłum. Agnieszka Sowińska), „Helikopterze” (tłum. Tomasz Pierzchała) oraz w antologii „Ukraińska Nadzieja” (tłum. Karolina Olszewska). W 2021 roku była stypendystką programu Gaude Polonia. Członkini ukraińskiego PEN Clubu.

ДАРІЯ СУЗДАЛОВА
Поетка, письменниця і художниця. Народилася 1998 року
в Сіверодонецьку, зростала в Енергодарі. Закінчила Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, факультет міжнародних відносин. Живе в Києві.
Її проза українською, польською та російською мовами була опублікована в низці інтернетчасописів – «Soloneba», «Літцентр», «Флаги», «Helikopter», «Дискурс» тощо. Авторка книжки «Говорить Грубасек», фрагменти якої в перекладі Томаша Пєжхали опублікував польський журнал «Helikopter».
Добірка її текстів вийшла також у альманасі літературного воркшопу для молодих авторів «Прописи» від PEN Ukraine (Івано-Франківськ, 2021).

DARIJA SUZDAŁOWA
Poetka, pisarka i artystka. Urodziła się w 1988 roku w Siewierodoniecku, dorastała w Enerhodarze w obwodzie zaporoskim. Ukończyła Dnieprzański Uniwersytet Narodowy im. Ołesia Honczara z dyplomami stosunków międzynarodowych oraz tłumaczki. Mieszka w Kijowie.
Krótkie prozy i opowiadania, bliskie poetyce surrealizmu, publikowała w językach ukraińskim, rosyjskim i polskim w internetowych pismach literackich, m.in. w „Soloneba”, „Litcentr”, „Fłahy”, „Helikopter” i „Dyskurs”.
W piśmie „Dyskurs” swoje utwory publikowała pod pseudonimem Karel Grubasek. W 2021 roku ukazał się tom jej prozy poetyckiej pt. Mówi Grubasek, wydany w Kijowie w formie książki artystycznej. W Polsce fragmenty z tej książki w tłumaczeniu Tomasza Pierzchały opublikował „Helikopter” nr 7–9, 2021.
Wybór jej tekstów ukazał się w almanachu literackiego festiwalu-warsztatu dla młodych pisarzy „Propysy” (Rejestracje) pod redakcją Ostapa Sływynskiego (Iwano-Frankiwsk, 2021).

ОЛЕГ КОЦАРЕВ
Український поет, прозаїк, журналіст, перекладач. Народився 1981 року в Харкові. Живе в Бучі під Києвом. Найновіші книжки — збірки поезії «Вміст чоловічої кишені» (2021), «Площа Чарлі Чапліна» (2018) та роман «Люди в гніздах» (2017). Лауреат літературних премій «Кримський інжир», «Смолоскип» etc. Співупорядник (разом з Юлією Стахівською) антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті роки)». У Польщі вірші Олега Коцарева ввійшли до антологій у перекладах Анети Камінської: «Cząstki pomarańczy. Nowa poezja ukraińska» (2011), «30 wierszy zza granicy. Młoda poezja ukraińska» (2012), «Wschód – Zachód. Wiersze z Ukrainy i dla Ukrainy» (2014) i «Listy z Ukrainy. Antologia poezji» (2016), а також були опубліковані у часописах: «RED», «Tygiel Kultury», «Pobocza», «Czas Literatury» та в «Gazecie Wyborczej» (переклала Анета Камінська). У 2007 році він був стипендіатом програми «Homines Urbani» Вілли Деціуша в Кракові.

OŁEH KOCAREW
Ukraiński poeta, prozaik, dziennikarz, tłumacz. Urodził się w 1981 roku w Charkowie. Mieszka w Buczy pod Kijowem. Jego najnowsze książki to tomiki poetyckie: Zawartość męskiej kieszeni (2021), Plac Charliego Chaplina (2018) oraz powieść Ludzie w gniazdach (2017). Laureat konkursów literackich: m.in. Krymśkyj inżyr, Smołoskyp. Współredaktor (wspólnie z Juliją Stachiwską) antologii Ukraińska poezja awangardowa (lata 1910-1930). W Polsce jego wiersze weszły do antologii w przekładach Anety Kamińskiej: Cząstki pomarańczy. Nowa poezja ukraińska (2011), 30 wierszy zza granicy. Młoda poezja ukraińska (2012), Wschód – Zachód. Wiersze z Ukrainy i dla Ukrainy (2014) i Listy z Ukrainy. Antologia poezji (2016), były też publikowane w pismach: „RED.”, „Tygiel Kultury”, „Pobocza”, „Czas Literatury” oraz w „Gazecie Wyborczej” (przeł. Aneta Kamińska). W 2007 roku był stypendystą programu Homines Urbani krakowskiej Willi Decjusza.